четвер, 23 червня 2011 р.

Світлана Омельчук: «Я керівником і лідером народилася. Посада мене не змінює»

Світлана Омельчук починала працювати в «ОГО» з того, що вдень приймала дзвінки і відвідувачів та розбирала завали бухгалтерських документів, ввечері мила підлогу. Зараз вона займає посаду директора, знає всі ділянки видавничої справи і керує десятками людей. Але при цьому залишається “кошачою” жінкою зі своїми слабкостями та страхами.

Мій стиль керівництва авторитарно-демократичний. Я можу з колегами по роботі ходити на вечірки, їздити на природу, екскурсії. В мене немає жорсткої субординації . Але коли змушує життя і умови( коли підлеглі “вилазять” на голову)-я можу бути досить жорсткою.

У мене немає зірок, я абсолютно земна. Я керівником і лідером народилася, тому посада мене не змінює.

При прийомі на роботу задаю перше питання: «Ким ти себе хочеш бачити через 10 років?». Не можуть всі працівники бути яскравими особистостями. По структурі фірми має бути 20 відсотків зірок , 60 - середняка, і 20 відсотків тих, що відстають. Я завжди спираюся на «кістяк», але бережу зірок .Колись хороший менеджер,керівник великої фірми, сказав мені, що набирає на роботу на посаду топ-менеджера – 5 хвилин, на посаду звичайного менеджера півтори хвилини. Йому цього вистачає, щоб зрозуміти, підходить йому людина чи ні, мені тепер аналогічно.

Я практично не втручаюсь в редакційну політику газети, не вичитую там кожне слово, кожну статтю. Слідкую швидше за видавничою політикою, дивлюся за розміщенням матеріалів, за першою полосою з точки зору газети як товару,що продається.

Звільняти працівників - це стрес і невдячна місія для керівника. Але в кризу довелось багато звільнити, скоротити відділи, напрямки. Це все боляче, неприємно, але без цього нікуди. Зараз нам говорять про наступну хвилю кризи, і я колектив попереджаю, щоб для них це потім не було несподіванкою.

Поважаю людей, які відчиняють культурно «двері ногами». Для журналістів не повинно бути зачинених дверей

Якщо я собі ставлю мету, то повинна її досягти. Якщо не виходить, шукаю інший шлях.

Я абсолютно не мстива і швидко забуваю образи. Мені шкода людей, які мають почуття мстивості, вони з’їдають себе зсередини.

Я не скандальна, з будь якої ситуації знаходжу вихід толерантно. Батько мені казав: «Ти поступися раз, і тобі сто раз віддасться». Вважаю, що в переговорах треба деколи поступитися, не казати зразу жорстко «ні», бо це зразу відштовхує.

Боюсь бути сама, ночувати сама, темних кімнат, темних парків ,великих бродячих собак і неадекватних бродячих людей.
Я розумію, що колись всі ми подорослішаємо, постаріємо, підемо на пенсію, але я ніколи не буду сама. Буду або з дітьми, внуками, або піду в церкву чи дитячий будинок, але «самотньою бабусечкою» жити не буду.

Найбільша зрада - я плакала після першої зради коханого. Після цього я стараюся рідко лити сльози ,а тим паче влаштовувати істерики після будь-якої зради( бо їх було ще багато(зрад) і від колег по роботі, і людей, яких люблю. Я досить сильна і неплаксива.

Не важливо хто в хаті господар, важливо щоб він був один, двовладдя недоречне як на мене.

Будь-які «розборки» мені неприємні, я їх не терплю. Змушена інколи це робити по роботі. Вважаю, що саме журналісти повинні бути стриманими до «розборок».

Друг -це людина, якій першій телефоную, коли в мене проблеми або якась велика приємність. Друзів в мене небагато,багато колег і знайомих.

Переживаю, що в людей з’являється все більша недовіра до влади і недовіра до можливості змін на краще- і це послаблює інтерес до ЗМІ, як інформаційного поля.

В соціальних мережах я присутня, але не активна, для мене найкращий контакт це «face to face».Я люблю “живих” людей.

На жаль, мене в очі не критикують. Критикують дітище, ту справу, яку роблю. На критику конкурентів не реагую. А зауваження читачів беру до уваги, вживаю заходів для того щоб виправитися.

Якщо ви попали в Інтернет, готуйтеся побачити все що про вас думають, і про що ви навіть не здогадувалися.

«За 17 років мені жодного разу зранку не прийшло в голову, що я не хочу йти на роботу»

Ви не рівнянка. Як доля закинула в Рівне?
Я-западенка з Тернополя. Закінчила Львівський політехнічний інститут за спеціальністю органік-технолог. Потім Рівненський «Азот», де пропрацювала 10 років. Часто згадую свою начальницю відділу і керівника цеху. З роками мені здається, що стаю більше на них подібна. Часто приводжу в приклад своїм підлеглим, як це було, коли ми прийшли молодими спеціалістами, і нам казали: «У вас відпустка тільки взимку», «Ви повинні відпрацювати 3 роки на благо держави», «Ви комсомольці, повинні піднімати «Азот», хімічна промисловість - це провідна виробнича галузь України». Ми писали звіти, складали плани, проходили курси, атестації, вчили дуже багато всього. Не тільки техніку безпеки на виробництві, а й основи госпрозрахунків, підходів, організації виробництва, мотивації праці. І ці знання стали базовими для мене в подальшому житті . Я за професією не економіст, але абсолютно вільно розбираюся в фінансовому, управлінському, бухгалтерському обліку.

Як потрапили в медіа?
Коли Україна стала незалежною, були дуже важкі часи. У 1992-94 роках були великі простої виробництва, часто відправляли за свій рахунок. Я зрозуміла, що зупинилася в своєму розвитку, і що інженером буду працювати на «Азоті» до пенсії.
Одне з молодих приватних підприємств Рівного запропонувало піти до них на роботу. Я перевчилася - закінчила бухгалтерську школу і звільнилась з «Азоту».
Мене не хотіли звільняти, казали «Та через кілька років ви станете старшим інженером, потім начальником цеху, потім іще…». Проте, я все-таки зробила цей крок, звільнилась і, вважаю, що зробила це правильно і в потрібний час,хоч і було мені вже 32 і все треба було починати з нуля.
Але «по дорозі» до нової роботи мені зустрівся Данилов Віктор Євгенович, знайомий мені ще з інститутської лави, і сказав: «Чому ти підеш до чужих людей, приходь до нас». І я відразу прийшла в «ОГО» офіс-менеджером.
Я прийшла на роботу 10 листопада, а вже 9 січня до нас прийшла комплексна податкова перевірка. І я її приймала сама без бухгалтера(Наш бухгалтер був напівсліпий , інвалід війни і дуже рідко виходив на роботу) . Я була майже нуль в бухгалтерії, а перевірка прийшла теж майже нуль, бо такі ж початківці були як і я. І нам пощастило. Ми разом дивились ці всі документи і разом вчилися. 
Потім разом з аудиторською компанією поставили бухгалтерський облік на підприємстві. Тоді я стала бухгалтером, потім головним бухгалтером, потім фінансовим директором. Я багато вчилася, проходила курси і фінансового директора, і управління, і стратегії бізнесу, управління продажами. Дуже багато їздила. Зараз знаю всі ділянки видавничої справи.

Якою була газета «ОГО», коли Ви почали працювати ?
Це була газета оголошень. Якраз тоді вона перебувала на піку популярності. Це перша приватна газета в Рівному саме такого типу. Це був час розвитку кооперативів, початок незалежної України і дуже бурхливий ріст підприємництва. Через те така газета була тоді корисною і необхідною. За нею стояли черги.
Пам’ятаю, як увечері в день перед виходом газети у нас займали черги розповсюджувачі. Це були школярі, пенсіонери-вони записувалися в чергу, щоб отримати газету. Ходили по квартирах, продавали на всіх вулицях. 
 Газету привозили цілими стосами. В 95-96 роках тиражі досягали до 36 тисяч. Зараз такі тиражі немислимі у Рівному для жодного видання навіть приблизно. Класіфайдові видання такого типу в Рвному зараз мають 1000-2000 примірників в тиждень .

Що подобається в роботі?
Все. Я не люблю рутину. Практично не лінюся. Я займаюся улюбленою справою, робота мені подобається. Згадую, як тільки прийшла на роботу, мені ця робота снилася, не могла дочекатися ранку. По натурі я не просто виконавчий директор, який щодня виконує одну і ту ж функцію. Я швидше ініціатор, ідеолог, креативщик, народжую ідеї. Вимагаю швидких і постійних змін, можливо деколи занадто швидких. Всі в колективі знають, що якщо я кудись їду, то привожу звідти купу ідей, і значить будуть якісь зміни.Приймаю швидко рішення, і дуже рідко змінюю його на ходу. Хіба що бачу вагомі аргументи. Але зараз у мене сформований колектив однодумців. Вони самі вже народжують ідеї, проявляють ініціативу, уже їх не треба підштовхувати.











Багато стресів на роботі?
От звільняти працівників це стрес. З розвитком Інтернету зник стрес від затримки в друкарні виходу газети. В 96 році, з початку розвитку незалежної преси, коли стояли черги за газетою, невихід газети або затримка на годину з попаданням в мережу була шоком, падінням тиражу.Зараз стресів мало, стараюся в них не заходити. Навіть якщо мене щось дратує, намагаюся роздратування в собі придавити.

Що робите, коли щось не вдається?
Якщо я собі ставлю мету, то повинна досягти. Якщо не виходить, шукаю інший шлях.
Я проходила хороший тренінг “Управління проектами” в Тетяни Красовської. Я уяснила для себе, що найдовший проект - це життя. В кожного проекту є початок, кінець, і середина заміру. Я ставлю собі кінцеву мету і терміни і до цього йду.

Як Вам вдається завжди бути такою дипломатичною?
Батько мені казав «Ти поступися раз, і тобі сто раз віддасться». Деколи треба в переговорах поступитися, затягнути, повернутися ще раз, не казати зразу жорстко «ні», бо це зразу відштовхує. Вважаю себе людиною комунікабельною, яка знайде вихід з будь-якої ситуації толерантно, я не скандальна.

«Наступного року у нас з чоловіком срібне весілля»

Як Ви познайомились з чоловіком?
На «Азоті». Спочатку я подумала: «О, якийсь «руский с Тамбова». А виявляється, що він українець з Бродів. Хоча все життя говорить російською, а я з ним українською.
Через рік одружилися. Наступного року у нас 25 років – срібне весілля.
Як в пісні Понаровської є «Я влюбилась в собственного мужа», можна вже по другому разу закохуватись, тому що перший вже не пам’ятаєш.









Що романтичного робили для Вас чоловіки?
Дарували незвичайні подарунки.

Чоловік колись на день народження подарував сумочку. Але так, що навіть за багато років згадую


Що цінуєте в чоловіках?
Розум однозначно. Твердість характеру, стриманість, рішучість в досягненні мети.
Я люблю тверезо мислячих чоловіків.Авантюристи, непрогнозовані люди- це не моє. Взагалі авантюрам, які можуть мати негативні наслідки для мене чи оточуючих, рідко піддаюся, але бувають такі маленькі авантюрки.

Наприклад?
Коли ми плавали в Чорногорії на двохярусному катері кілька років тому, зупинялися в лагуні, і я стрибала з другої палуби вниз у воду. Мабуть, сьогодні я б уже цього не зробила, або подумала б добре перед тим.
Авантюрою для мене було 2 роки тому вперше стати на лижі на Буковелі, вилізти на Чорну гору, а потім на Довгу. Хоча я пробувала це робити і в 20 років, і пізніше.

Цей раз на лижі мене поставив чоловік


Також пригадується сплав з чоловіком минулого року на човнику гумовому по Горині. Ми вдвох з ним тягнули цей 30-кілограмовий човен, і тільки ми сіли в нього, почалася шквальна гроза. А ми на плаву і посередині Горині, нам пливти ще дві години .. А я страшенно боюся грози. І знаю, що не можна бути десь на річці під час грози. Я кричу: «Давай десь до берега», а він: «Пливем». Це був такий адреналіновий страх поки ми добралися до берега.

Крім грози, чогось ще боїтеся?
Коли боюсь ночувати сама, то кличу або подругу, або включаю всюди світло, кладу під подушку «топоріка», беру газовий балончик. Як каже мій чоловік: «Ще візьми на швабру закрий двері»
Що приносить найбільшу радість?
Спілкування з дітьми і з природою

На кого рівнялися в дитинстві?
На батька, на жінок ні.

Татова доця?
Так, я татова доця.

Які у Вас хобі?
Активний відпочинок. Обожнюю плавати, плаваю добре, снорклінг з маскою. Єгипет подобається, мрію вже поїхати до своїх риб, пониряти, подивитися. Лижі подобаються. Люблю споглядати, як народжується нова квіточка, рослинка. Мені цікаво дивитись, як вона росте і що з неї буде. Колись любила в'язати, вишивати, але це минулося.














Маєте домашніх тваринок?
Мої улюблені - коти. Є стара дівчинка Велка. 10 років їй буде. Перс, хороша така, правильна.
Як сказав мій чоловік: «Це ж треба було так знайти таку кішку - точно сама». Я ж кажу, що тваринки схожі на своїх господарів. Вона - точно я. З своїми характером, задатками лідерськими,чужих не пускає, все робить для того, щоб більше ніяких котів не було.
Які плани на найближче майбутнє?
Чим непрогнозованіше життя, тим коротший термін планування. Тому планую поточно на рік – нічого не збираюся міняти в тому, чим займаюся - розвиток порталу ОГО, утримання газет, рейтингів. Хочу, щоб газета «ОГО» мала впливовість і її не втрачала. Щодо особистого – збираюся всиновити дитину і стою на цьому шляху.

Що б Ви побажали людям, які прагнуть досягти успіху?
Спочатку задуматись: «Що я хочу нарешті від цього життя?». Виставити цілі на певні етапи життя, намалювати шлях, що для цього зробити.
Треба постійно вчитись. Вчіться замолоду стільки, скільки вам навіть не хочеться, не лінуйтеся. Воно все вам згодиться потім в роботі і житті. Нагромаджуйте потенціал і акумулюйте його на себе. А потім вже будете віддавати енергію.

Читайте також

0 коммент.:

Дописати коментар