Начальник сектору зв’язків з громадськістю УМВС України у
Рівненській області Тамара Лисенко працює у міліції уже 18 років. Журналісти
дзвонять їй по сто разів на день, щоб отримати коментарі з приводу того чи
іншого злочину. Не зважаючи на таку «невеселу» тему криміналу, спілкуватися з
нею завжди в задоволення - і пожартує, і настрій підніме, і скаже щось приємне.
Ми самі часто провокуємо злочинців:
«Пограбуй мене!». Залишають,
наприклад, в машині цінні речі, а потім звинувачують міліцію, що не можуть
розкрити злочин. Та не може міліція всього розкрити – не ясновидці. Тому
спрямовуємо роботу на те, щоб застерегти людей.
Тут працюють в основному фанати. Часто на кадрових комісіях питають: «Чого ти з міліції
йдеш? Ти ж 5 років провчився». Відповідають, що набрид ненормований робочий день, мала зарплата. Ну
ти ж знав куди йдеш. Не на цукеркову фабрику випікати еклери, де за кожну пачку
в кишеню «падає» 50 гривень.
Я зрозуміла, що міліціонерів треба
захищати. Колись у Зарічненському
районі беркутівці затримували машини з краденим лісом. І на них напали людей 40 з сокирами, вилами. Мій інспектор
поїхав туди на зйомки, дзвонить мені і каже: «Нас вбивають».
Не розумію такого, коли людина іде на пенсію, а її
посаду розатестовують для того, щоб залишити в міліції. Мене ніхто не підтримує і за цю думку осудять,
але вона моя.
Відмінність міліціонера від поліцейського в тому,
що поліцейський служить букві Закону. Йому байдуже хто перед ним - депутат, мажор, головний міліціонер… всі перед
його величністю Законом рівні. Закордоном
правоохоронець знає, що він спокійно
може притягнути до відповідальності, наприклад, губернатора чи члена сейму. А
наші пасують перед великими світу цього. Думає: "Навіщо мені цей головний
біль?". Бо депутати недоторкані, а впливові люди з грошима. То що можна хотіти з
правоохоронця? Якщо «мажори» літають, як хочуть, а міліціонер зупинить? То завтра цього міліціонера будуть шукати у…
народному господарстві. Це різні цінності і менталітет. Поки ми не навчимося
служити букві Закону, який один для всіх, то толку не буде.
Це добре, що журналісти «дістають»
питаннями. Було б класно, якби всі
репортери були наполегливими. Пишаюся і ставлю в приклад співпрацю з
центральними ЗМІ, які частенько звертаються. Але вони конкретно ставлять
задачу. А не як деякі – ні про що: «візьміть дайте мені щось», а потім: «ви мені не те дали, я хотіла
інше..»
Кажуть, багато друзів не буває. Буває. Я їх не обираю по віковій категорії чи соціальному статусу. Мене завжди добиває позиція:
«Якщо людина чогось досягла в житті, то це друг, а як тільки десь оступилася чи
перестала бути начальником, всі відвернулися».
Прикольно перед нарадою вшити комусь
в колективі спідницю на декілька сантиметрів. Людина одягається і думає: «Як же ж я поправилась!». Або
покласти комусь в сумку цеглину чи якийсь товстенний кодекс .
Я займалася «коварними» справами :) Могла прислати букет квітів чоловіку, який
подобався з запискою: «Коханому», а потім влаштувати істерику зі скандалом «Хто
ж це тобі прислав?». А він пишався тим, що хтось на нього «запав». А я ж то
знаю що це я.
Чомусь всі завжди дарують мені
троянди. Хоча ця квітка для мене
– символ чоловічої безпорадності. Нічого не може придумати краще і думає, що
найдорожча квітка – символ любові. А я
люблю ромашки і волошки – такі
сині-сині.
Розповідають мені, що я така несерйозна. А я ніколи серйозною не буду і не хочу бути. Тому що
тоді вже треба одягти наряд монахині і йти в монастир. Хоча на душі іноді
зовсім не весело, а я на зло своїм ворогам жартую.
У мене один з основних принципів –
поки я людину не пізнаю в особистих стосунках,
то не вірю, що це «повія» чи «гомосексуаліст». Часом дають характеристику людині, яка ще тільки збирається
зайти в кабінет: «Та кого ти приймаєш, та вона….». Кажу: «Стоп!». Поки людина не
переступила поріг, не поспілкувалися і не пройшли якийсь етап, то не роблю
висновків.
