середа, 9 червня 2010 р.

Олександр Курсик: "В житті мною керують амбіції"

«Перша офіційна зарплатня у мене була 13 гривень 62 копійки»

Як починалася твоя журналістська кар'єра?

В 14 років я вів шкільне радіо в Бродах. Потім крутив дискотеку, грав у місцевому театрі. Тоді мене запросили вести вітальну програму на місцевому телебаченні. За іронією долі, вперше, що я мав прочитати, це те, що мої родичі вітають мою бабцю.
Ми записались десь з 25 дубля. То я забув як мою маму і тата звати, потім забув як дядьків звати, яких треба було всіх перерахувати.
Але з цього все почалося. Одне літо там пропрацював. А потім пішов вчитися в радивилівський ліцей. Там зробили шкільне телебачення і газету.
В 11 класі ми поїхали на всеукраїнський фестиваль шкільної преси в Луцьк. Я зайняв перше місце за статтю, як найбільший романтик. І з того часу вже розглядав себе як журналіст. І ще одна моя фотографія зайняла перше місце, і я чогось думав, що буду фотокором.
Хотів поступати у Львів вчитися. А потім з Мегу запропонували йти до них зразу на другий курс. Наш випуск став першим випуском журналістики.
За півроку навчання я побачив, що там нема ще ні бази, ні телестудії, і пішов працювати.


Якою була перша робота?
Ще на Бродівському телебаченні я отримав першу офіційну зарплатню - 13 гривень 62 копійки. А перша офіційна робота була на радіо "Край".
Прийшов туди на практику. Нахабно просився в ефір. Практикантів не пускали в ефір, але я вибився. І так залишився працювати. А потім Руслан Савуляк запросив мене на "Рівне1".
Ще на радіо "Край" було купа різних проектів. Але проблема в тому, що його мало хто слухав.

Якось я вирішив провести новорічну ніч в прямому ефірі, спілкуватися з слухачами, піднімати рейтинг,

А перший сюжет зробив уже на "Рівне1". Ми поїхали з Оксаною Кісільчук знімати про те, що сміття не вивозять уже декілька днів. Оксана сказала написати стендап і текст, допомогла підкоректувати.
Зробили початковий стендап, текст, синхрони, все як книжка пише.
Прийшов додому, дивлюсь новини, ведуча читає підводку і каже: «Далі продовжує наш журналіст Олександр Курсик». І починається сюжет сдендапом, де стоїть Олександр Курсик, ззаду сміття і в стендапі слово в слово повторюється все те, що ведуча прочитала в підводці.
Просто мені сказали написати в підводці найголовніше. А в мене в голові була та ж думка, що в щойно знятому стендапі. І я написав. Колеги потім довго з мене сміялись
А сюжети знімав різні. Завдяки одним повиганяли начальників, інші - повирішували проблеми людям. Комунальною сферою займався. Юрій Собчук коли мене бачив, то казав: «Я тебе вже бачити не можу :) Що не сюжет, то до мене. Скільки вже можна?»

Які сюжети любиш робити найбільше?
Пре, коли працюєш в форматі «зараз на зараз». Коли уже 15:00, а сюжет треба здати на 19:30.
Якось в суботу в обід мені подзвонили і сказали, що в Хмельницьку вибухають снаряди і треба їхати. І здати сюжет прямо на сьогодні.
Ми робили пряме включення з Рівного, а мали бути на місці події


А якось в обід нам зателефонували і сказали, що на рівненській АЕС був викид. Поїхали туди, відзнялись. Я швиденько написав текст. Наш сюжет мав бути першим, його вже проанонсували. В 19:30 ми почали його перекидати і заглючив Інтернет. Проте вже за декілька хвилин він все ж вийшов в ефір. Оце класно - динаміка, життя.
Найкращі сюжети, коли вони зроблені швидко і якісно. Але ображає, коли класний сюжет і все встиг, а редактор в Києві каже, що випуск уже заповнений і сюжет піде завтра.
Це людський фактор, який інколи грає роль не на нашу користь.
А якби не встиг в останню хвилину скинути сюжет?
Ще такого жодного разу не було.
Які казуси траплялися в ефірах?
Якось вів ефір в програмі «На часі». За 20 хвилин я в середньому задаю 20 питань, щоб було динамічно. І прийшов якийсь гість з київських політиків. Я ставлю запитання ніби правильно, а чувак відповідає «так-ні-не знаю, наступне запитання».

І на десятій хвилині у мене просто закінчились запитання.

Не страшно було під час перших ефірів?
Перший прямий ефір у мене був на річницю помаранчевої революції. А я був на майдані, переконаний, що це все правильно. Тому він пройшов на піднесенні. Тоді до мене прийшов Зураб Кантарія і моя землячка з Бродів Катя Мариняк. Я їх сам запросив, бо перший ефір хотілося зі своїми людьми провести.
Але якщо не вести прямі ефіри місяць, то все з нуля треба починати.
От під час виборів у мене було по три ефіри вдень, то це нормально. А коли перерва якась, то уже важко. Хоча, кажуть, майстерність не проп’єш :)
Які цікаві люди були в тебе гостями?
Був прикольний чувак, який лікує рак - народний лікар з Корця. Він порозказував, що в нього всі здорові.
То телефон у нас був гарячий тиждень після ефіру. Глядачі дзвонили: «Де цей лікар, де його шукати..», на вулицях зупиняли, просили номер телефону. Я носив його візитки і просто роздавав людям.
Потім був прикольний чувак, чи то заступник генерального директора ХАЕС чи головний інженер станції.


Йому у 86 році приснилась аварія на ЧАЕС



Як вирулюєш, коли щось не виходить?
Дуже важко знімати сюжети пов’язані з церквою. У мене зараз висить перший за два роки сюжет. Про церкву на Словацького. Там одна сторона відмовляється від коментарів. От не хочуть спілкуватися і все. А серйозна заявка на те, що вони хочуть продати приміщення і викинути прихожан в іншу церкву, а люди цього не хочуть. Прихожани все розказали, священик розказав, а їхні керівники не хочуть йти на контакт. І все, сюжет висить, бо немає другої сторони. А сказати, що від коментарів відмовилися, не та ситуація.
Важко також вибити коментарі, якщо сюжети пов’язані з армією.

Люди думають, що нас купили, якщо сюжет не виходить в ефір



Глядачі на вулицях впізнають?
Частіше впізнають по прізвищу. От в себе на районі в магазині, де я частіше скуповуюсь, або на пошті. Як заходжу, то всі зразу кажуть: «О, телебачення прийшло». Часто гонять типу: «Тихо-тихо це ж телебачення..».
Але щоб афтографи брати... то я ще сам соромлюсь.. Хто я такий? простий журналіст.
А в села десь приїжджаєш, то зразу: «О "1+1", добрий день, як це ваше прізвище? Курчик? Курсик? Курсік?» Я хочеш вже називали..
А знайомі, друзі, як реагують на твою роботу?

Часто бродівські друзі телефонують з якимись проблемами, типу: «Чуєш-чуєш, тут у нас заправку хочуть відібрати, приїдь посварися.» Або з Сарн часом дзвонять:"У нас нас така-то проблема, давай щось вирішувати". Всі теми підкидають.


«Своїх студентів тягаю з собою на зйомки»


Окрім журналістики, ти ще викладаєш в Мегу. Як працюється викладачем?
Коли я захищався в універі, то серед магістрів провели конкурс «Майбутня зірка кафедри». Я його виграв і мені запропонували працювати

Під час захиту диплому я вимагав "5" в обмін на те, що працюватиму в універі



Зараз мене це просто пре.
Половина студентів каже до мене «привіт», бо ми перетинаємося або по роботі, або вони мене ще пам’ятають по навчанню. І тепер йдуть по коридору: «Привіт..ой добрий день.. привіт..».
На першій парі я одразу дуже жорстко сказав: «Кому не цікаво, встали, вийшли, вкінці залік поставлю, прийдете якісь реферати понаписуєте».
Можна, звісно, розказувати теорію, але це мені не так цікаво. Викладаю практику - те, що вмію.


На перерві дві студентки сказали, що я "афігєвший".


Класно, коли студенти розумні. Я їх з собою на зйомки тягаю, вони сюжети пишуть, порявнюють з моїми сюжетами. Приводжу їх в студію на «Рівне1», вони записують новини. Тобто реально таку практичну роботу робимо, щоб вони не приходили на практику і не питали: «А що таке с/х». І я бачу, шо їм це подобається.
Хочу ще кандидатську захистити і викладати далі.


«З майбутнім тестем були проблеми через декілька дурних вчинків»


Як дружина ставиться до твого ненормованого графіку роботи?
Ми з нею і познайомились завдяки журналістиці, на фестивалі шкільної преси. Півроку переписувались, а потім я вступив в Рівне вчитися, частково навіть через неї. Але вона поїхала вчитися у Львів.
Зараз Женька працює в прокуратурі. То недалеко втекла від мене. В них субота може бути робочий і неділя. Інколи допізна може бути на роботі. Тому вона розуміє, що це таке ненормований графік. У нас в цьому плані повне розуміння і немає конфліктів.



Як відпочиваєте?
Не любим сидіти на місці. От нещодавно їздили до друга з Бродів. Він взяв свою дівчину і ми погнали в Підгорецький замок, Олеський, Золочівський. Любим їздити по Україні і закордон. Були в Туреччині, Єгипті, Греції, Польщі. Також полюбляєм шашлики за містом, рибку половити.
Але не можу змусити дружину стрибнути разом зі мною з парашутом. Але вона хоче купити джампери, щоб разом тренуватися.

Що романтичного робив для дружини?
Вистачало романтики. В мене колись з її татом були дуже великі проблеми через декілька дурних вчинків.
Якось розмалював в Костополі їй автобусну зупинку. «Женя я тебе кохаю. Це тобі до 14 лютого»


Потім вона вже жила в Рівному з батьками.

Я купив на всю зарплату троянд і ми з другом всипали її під’їзд пелюстками.

Поки не закохавсяв Женьку, ніколи віршів не писав. А їй написав за сто днів сто віршів. Якось так просто прорвало. Навіть вночі вставав і писав.

Поміянлось щось в стосунках після одруження?
Не помінялось. Адже ми не тільки чоловік і дружина, а і друзі, і порадники. Мені здається, що так і має бути, тоді хочеться йти додому, тоді класно від того, що ти одружений. От дехто каже: «Не хочу додому йти, бо в мене там жінка дома, зараз сваритись буде». То в мене такого немає.

Що для тебе головне в житті?
Діти. Дуже хочу дітей, працюємо над цим :)

Що найбільше цінуєш в людях?
Щирість напевно. Не люблю людей, які в очі говорять одне, а позаочі інше. Чогось по життю в мене таких вистачає..
Але з кожним роком я стаю якимось більш жорстким. Це життя так б’є. Що нас не вбиває, робить сильнішими.
Я стаю більш твердішим. Якщо раніше я не міг сказати: «Та пішов ти в дупу», то зараз можу і вважаю що це нормально.
Це мій оператор Пастушенко такий жорсткий. А я з ним навіть більше часу проводжу, ніж з дружиною.І в нього багато навчився. Для всіх добреньким не будеш.
Хоча за все життя у мене нема жодного ворога. Принаймні, я так думаю.

Які у тебе хобі?

Дуже багато. Останнє хобі – це джампери. Купив собі і стрибаю на них. Класна така штука.
Ще хочу зробити собі футболку "чупакабра", щоб в ній стрибати. Бо я коли тренуюсь біля мототрека, всі кричать: «О, чупакабра, чупакабра».
А хобі, на яке витрачаю найбільше часу і грошей, - це полювання. Їжджу в Сарни, в Броди. Кожні вихідні мене вдома нема. Дружина вже знає і відпускає.
Полюбляю парашутний спорт, риболовлю, стрільбу в тирі, в спортзал ходжу.


Про що мрієш?
У мене швидше не мрії, а конкретні плани, які записую в щоденник. За цей рік собі написав – почати будівництво власного будинку, побачити маму в цьому році (адже вона закордоном), віддати заміж сестричку, почати писати кандидатську, закінчити навчання в НУВГП (здобуваю другу вищу освіту - економічну), відсвяткувати одну четверту життя.
А дружина мені пообіцяла на 25 років подарувати мисливський карабін, бо я ним марю.


Ти амбіційна людина?
В принципі так. Постійно по життю мною керують амбіції. Я не можу спокійно сидіти, якщо щось відбувається десь, а мене там немає. Якщо десь бійка, а мене там нема, або когось ображають, а мене там немає.
Хто хоче працювати власкором чи на київському телеканалі, по-іншому просто не можна

Не можна собі сидіти і сюжет лівою ногою писати. Це все треба витягувати, вивчати, висмоктувати.



Що можеш побажати молодим і амбіційним журналістам?
Щоб всі працювали. Бо буває просто ходять і кажуть – я журналіст, а не працюють.
Найбільше мене дратують журналісти, які залежні від когось. Я би запропонував щось копати, шукати, говорити. Чим більше в тебе ворогів по сюжетах-статтях, тим більше тебе поважають. От наступив на горло комусь і вони вже знають що ти є, ти про себе сказав. А якщо постійно казати, які вони всі класні, то це маріонетка а не журналіст.
От я б хотів їздити в гарячі точки. Якщо поїду в якусь гарячу точку, тоді зможу сказати, що все що хотів зробити в журналістиці, я зробив і можу займатись чимось іншим. Сподіваюсь, в майбутньому з мене вийде хороший політик.

Сюжети Олександра Курсика

0 коммент.:

Дописати коментар