«Важливо чистити картоплю в потрібний час і в потрібному місці»
Після дев'ятого класу я пішов вчитися в медичний коледж. Потім працював за спеціальністю в фізіотерапевтичному відділенні обласної дитячої лікарні. Спокійно собі працював, нікого зайвий раз не чіпав. І якось випадково взяв послухати приймач. Сів чистити картоплю і слухав радіо. Почув рекламу по радіо «Трек»: « Приходьте до нас, у нас є вакансії ведучих, це ваш шанс» Так я і прийшов. Пройшов відбір, два місяці стажування і нарешті почув заповітні слова від Кульчинської Галини Григорівни (на той час директора ЗАТ "Радіо Трек") про те, що мене беруть на посаду працівника інформаційної служби — диктора новин. З того часу вже 9-10 років пройшло.
Враження від перших ефірів пам’ятаєш?
Ми з Олегом Ярком виходили в ефір з погодою. То було не страшно, бо ефір йшов в запису. Але записувалось це, умовно кажучи, з восьмого дубля. Потім ми працювали в новинах. Перед тим тренувалися, був підготовлений текст. Тому єдине, що було важливо, не збитися в новинах. Звісно, перші спроби кумедні.
Ми з Олегом Ярком виходили в ефір з погодою. То було не страшно, бо ефір йшов в запису. Але записувалось це, умовно кажучи, з восьмого дубля. Потім ми працювали в новинах. Перед тим тренувалися, був підготовлений текст. Тому єдине, що було важливо, не збитися в новинах. Звісно, перші спроби кумедні.
А перший вихід в ефір радіоведучим був у вітальній програмі
А як далі? Вчився вже на практиці?
По-різному бувало. Були ефіри, що здавалися дуже вдалими і проводив їх у піднесеному настрої. А бувало, що не міг закінчити думки і змушений був накидувати план.
По-різному бувало. Були ефіри, що здавалися дуже вдалими і проводив їх у піднесеному настрої. А бувало, що не міг закінчити думки і змушений був накидувати план.
В новачків-радіоведучих є така дуже поширена помилка, коли вони починають самі себе слухати в навушниках. Чи кльово виходить, чи бомбезно, чи гарний голос… І коли ти на це переключаєшся, забуваєш що хочеш говорити далі.Але з досвідом все напрацьовується в процесі. Зараз, навіть якщо щось не так, я знайду вихід з будь-якої ситуації, перекручу так, ніби так і задумано було. Раніше це було складніше.
Які програми ти вів на радіо?
Я вів всі програми, які тільки існували на радіо «Трек». Починав з погоди і новин. Потім - огляди преси: міжнародні і місцеві. Пізніше я два роки робив кримінальні новини. Були ефіри вітальні, ігрові, розважальні програми … На радіо «Трек» немає такої програми , яку б я в певний період роботи там не вів взагалі. Ну хіба що чиясь короткометражка дуже-дуже авторська, яку одна людина вела.
Що найбільше подобалось вести?
Мені завжди подобався вечірній лінійний ефір. Це коли тільки музика і ведучий. Немає ніяких ігор, ніяких рубрик. Тільки ти і музика на радіо. І виходячи з того, яка музика, відповідний і настрій в тебе. Як правило, ввечері змінюється ефір на більш повільну музику.
До ефірів треба було готуватись чи все виходило експромтом?
Ти сідаєш в ефір, кажеш: «Добрий вечір». Привітався, і маєш, наприклад, 6-9 хвилин, тобто дві-три пісні поеперду. І тоді , виходячи з того, які пісні будуть потім, яка ритміка того всього процесу, думаєш, шо б такого важливого на якусь тему хотілось людям сказати.
Курйози в ефірах часто траплялися?
Найбільше курйозів на радіо пов’язано з тим, що хтось забув виключити мікрофон.
Якось я закінчив черговий вечірній ефір і забув виключити мікрофон, але тоді ще цього не побачив
Я вів всі програми, які тільки існували на радіо «Трек». Починав з погоди і новин. Потім - огляди преси: міжнародні і місцеві. Пізніше я два роки робив кримінальні новини. Були ефіри вітальні, ігрові, розважальні програми … На радіо «Трек» немає такої програми , яку б я в певний період роботи там не вів взагалі. Ну хіба що чиясь короткометражка дуже-дуже авторська, яку одна людина вела.
Що найбільше подобалось вести?
Мені завжди подобався вечірній лінійний ефір. Це коли тільки музика і ведучий. Немає ніяких ігор, ніяких рубрик. Тільки ти і музика на радіо. І виходячи з того, яка музика, відповідний і настрій в тебе. Як правило, ввечері змінюється ефір на більш повільну музику.
До ефірів треба було готуватись чи все виходило експромтом?
Ти сідаєш в ефір, кажеш: «Добрий вечір». Привітався, і маєш, наприклад, 6-9 хвилин, тобто дві-три пісні поеперду. І тоді , виходячи з того, які пісні будуть потім, яка ритміка того всього процесу, думаєш, шо б такого важливого на якусь тему хотілось людям сказати.
Насправді майстерність ведучого такого лінійного ефіру полягає в тому, щоб якимось певним чином підв’язатись до композиції, яка звучала і виходячи чи то зі змісту чи то з настрою цієї композиції, потрапити в нього, висловити якусь важливу думку в оригінальній формі і плавно звідти піти в наступну композицію.Це такий цілий творчий процес. Це важко пояснити людям які на радіо не працюють.. От сам процес вигадування цього і потім видавання на-гора мені подобалося найбільше.
Курйози в ефірах часто траплялися?
Найбільше курйозів на радіо пов’язано з тим, що хтось забув виключити мікрофон.
Якось я закінчив черговий вечірній ефір і забув виключити мікрофон, але тоді ще цього не побачив
На кожній радіостанції таких історій пачка.
А слухачі неадекватні траплялися?
Мене завжди дратували слухачі, особливо в вітальних програмах, які дзвонили: «Хочу привітати сестру, брата, дядька, тьотку, і побажати здоров’я і всього, що вона сама собі побажає»
Для мене це таке роздратування... Ну чого ти сюди дзвонив, якщо ти збираєшся таке пробулькати? Як з таким слухачем можна працювати, щоб цей ефір був цікавим і щоб ще хтось хотів слухати, крім людини яка подзвонила, і людини, яку вітають?
Не міг пережити ще деякі смс-ки
А слухачі неадекватні траплялися?
Мене завжди дратували слухачі, особливо в вітальних програмах, які дзвонили: «Хочу привітати сестру, брата, дядька, тьотку, і побажати здоров’я і всього, що вона сама собі побажає»
Для мене це таке роздратування... Ну чого ти сюди дзвонив, якщо ти збираєшся таке пробулькати? Як з таким слухачем можна працювати, щоб цей ефір був цікавим і щоб ще хтось хотів слухати, крім людини яка подзвонила, і людини, яку вітають?
Не міг пережити ще деякі смс-ки
Як вирулював з таких ситуацій?
З тими, що в ефірі, в телефонній розмові часто вдавалося знайти спільну мову.
З тими, що в ефірі, в телефонній розмові часто вдавалося знайти спільну мову.
І в будь-якому разі ти господар ситуації, ти за пультом сидиш і якщо бачиш, що людина некомунікабельна або якась неадекватна, завжди можна її виключити з ефіру, сказавши якусь таку фразу типу: «Давайте почитаєм смс-ки чи послухаєм іншого телефонного додзвонювача». Або, на крайняк, натиснути кнопку і зробити розрив на лінії: «Ой щось зірвалося».
І щоб і людину, яка дзвонила, не ображати і щоб не псувати ефір. Від емоції слухача, з яким розмовляє ведучий, дуже багато залежить.
Є люди абсолютно неадекватні
«Слава радіоведучого дуже скороминуча»
Що найважче було в роботі?
Вже важко сказати, тоді багато було важкого. А зараз здається просто. Важко було вийти з ефіру і бути незадоволеним. От не пішло десь, не було настрою, десь якась оказія. І мусиш чекати наступного ефіру, щоб якось реабілітуватися принаймні перед собою.
А що найприємніше?
Для будь-якого ведучого радіостанції, найприємніше це отримувати зворотній зв'язок з своїми слухачами. У вигляді дзвінків, приходу на радіостанцію з проханням підписати диск, залишити автограф, отримувати знаки уваги від слухачів, дивитися відгуки про себе на сайті. Як на рок-концерті музиканти кажуть, що енергетика, яку віддаєш в зал, з залу вертається по сто разів. Так воно і є.
Слухачі впізнають по прізвищу?
Раніше це було повальне явище. Не всі і не завжди, але велика кількість.
Люди впізнають навіть голос, не знаючи хто ти, і не бачачи тебе ніколи
Вже важко сказати, тоді багато було важкого. А зараз здається просто. Важко було вийти з ефіру і бути незадоволеним. От не пішло десь, не було настрою, десь якась оказія. І мусиш чекати наступного ефіру, щоб якось реабілітуватися принаймні перед собою.
А що найприємніше?
Для будь-якого ведучого радіостанції, найприємніше це отримувати зворотній зв'язок з своїми слухачами. У вигляді дзвінків, приходу на радіостанцію з проханням підписати диск, залишити автограф, отримувати знаки уваги від слухачів, дивитися відгуки про себе на сайті. Як на рок-концерті музиканти кажуть, що енергетика, яку віддаєш в зал, з залу вертається по сто разів. Так воно і є.
Слухачі впізнають по прізвищу?
Раніше це було повальне явище. Не всі і не завжди, але велика кількість.
Люди впізнають навіть голос, не знаючи хто ти, і не бачачи тебе ніколи
Ті, хто знали, що я там працюю, слухачі, з якими я був раніше знайомий, ті і залишились. Але нових якихось не додалося. Буквально півроку-рік і все це минуло. Не радив би ні теперішнім, ні майбутнім зіркам радіопростору чи взагалі журналістики, дуже кічітися своїми здобутками.
Як знайомі ставляться до твоєї роботи?
Знайомі , як правило, реагували таким чином: «А можна пісню замовити?». Це мене найбільше вбивало. Тобто, достатньо було просто написати листа, смс-ку чи подзвонити на радіо і привітати. Але всім чомусь здається, що якщо ти працюєш на радіо, то ти зобов’язаний їх вітати зі всім, чим можна. І це дуже пахло використанням.
Я ніколи не вітав своїх рідних з днями народженнями. Це якось так банально виглядало, вітати когось із прізвищем Лопачук, коли всі знають, що Лопачук працює на радіо.
Зараз не сумуєш за радіо?
Я для себе не визначився чи сумую. Може виріс з того захоплення, або просто переконую себе, що пора чимось іншим займатись. Але ефір провів би із задоволенням.
Проходить зовсім небагато часу і вся слава минає. Тут важливо бути достатньо чемним, чуйним до своїх глядачів-читачів-слухачів, щоб не вийшло так, що слава пройшла, а ті люди, з якими ви спілкувалися, не тикали в спину пальцями і не казали, що пішов там такий, думав, що велика "звєзда", а насправді грубіян і самодур.Я не хотів би такого.
Як знайомі ставляться до твоєї роботи?
Знайомі , як правило, реагували таким чином: «А можна пісню замовити?». Це мене найбільше вбивало. Тобто, достатньо було просто написати листа, смс-ку чи подзвонити на радіо і привітати. Але всім чомусь здається, що якщо ти працюєш на радіо, то ти зобов’язаний їх вітати зі всім, чим можна. І це дуже пахло використанням.
Я ніколи не вітав своїх рідних з днями народженнями. Це якось так банально виглядало, вітати когось із прізвищем Лопачук, коли всі знають, що Лопачук працює на радіо.
Багато людей є, яким повністю пофіг, де я працюю. І такі стосунки цінуються більше, тому що та людина мене цінує за те, що ми вчилися разом чи за те, ким я є. А не за те, що я велика персона , кожен день чи через день на радіо сиджу, мій голос чути..Хоча було дуже багато таких людей, які набивалися в друзі, хотіли стати другом «звєзди», мені це завжди не подобалось.
Зараз не сумуєш за радіо?
Я для себе не визначився чи сумую. Може виріс з того захоплення, або просто переконую себе, що пора чимось іншим займатись. Але ефір провів би із задоволенням.
Як працюється в міській раді?
При всій специфіці, це все одно державна служба, обкладена якимись канонами. Паперової роботи надзвичайно багато, набагато більше якоїсь напускної серйозності.
Скучно тут не буває. Журналісти скучати не дадуть. Комусь треба якісь коментарі, комусь треба якийсь сюжет відзняти, когось знайти. Постійно купа людей, то якісь фільми знімаєм, то брифінги, то якісь угоди заключаєм.
Насправді тут все дуже серйозно відрізняється. Коли виходив з радіо, то знав, що провів ефір, робочий день закінчений, з чистою головою йшов додому. Наступного дня зранку приходив, включався. Тут так не вдається. Бо завжди якісь проблеми, завжди треба щось розрулюварти, завжди треба пам'ятати, що на завтра список справ. Тому коли ти звідси виходиш, ти постійно в процесі. Неможливо переключитись і сказати собі – все, робочий день закінчився. А ввечері дивишся новини на місцевому телебаченні, читаєш газети, що там понаписували.
Маєш якісь хобі чи захоплення?
Дуже ціную кожну вільну хвилину, яка в мене є. І намагаюся якось розвантажити себе, відволіктися на щось. Переважно читаю якусь
хорошу книжку, фантастику чи пригодницьку. Періодично грішу переглядом телевізійних програм, інколи навіть добираюсь до комп’ютерних ігор. А ще люблю на вихідних зібрати;ся з кимось і пограти в лазертаг. Останнім часом це просто манічка така. Я собі і камуфляжик купив.
При всій специфіці, це все одно державна служба, обкладена якимись канонами. Паперової роботи надзвичайно багато, набагато більше якоїсь напускної серйозності.
Скучно тут не буває. Журналісти скучати не дадуть. Комусь треба якісь коментарі, комусь треба якийсь сюжет відзняти, когось знайти. Постійно купа людей, то якісь фільми знімаєм, то брифінги, то якісь угоди заключаєм.
Насправді тут все дуже серйозно відрізняється. Коли виходив з радіо, то знав, що провів ефір, робочий день закінчений, з чистою головою йшов додому. Наступного дня зранку приходив, включався. Тут так не вдається. Бо завжди якісь проблеми, завжди треба щось розрулюварти, завжди треба пам'ятати, що на завтра список справ. Тому коли ти звідси виходиш, ти постійно в процесі. Неможливо переключитись і сказати собі – все, робочий день закінчився. А ввечері дивишся новини на місцевому телебаченні, читаєш газети, що там понаписували.
Маєш якісь хобі чи захоплення?
Дуже ціную кожну вільну хвилину, яка в мене є. І намагаюся якось розвантажити себе, відволіктися на щось. Переважно читаю якусь
хорошу книжку, фантастику чи пригодницьку. Періодично грішу переглядом телевізійних програм, інколи навіть добираюсь до комп’ютерних ігор. А ще люблю на вихідних зібрати;ся з кимось і пограти в лазертаг. Останнім часом це просто манічка така. Я собі і камуфляжик купив.
Де любиш відпочивати?
Я відкрию страшну таємницю. Не відпочивав нормально уже 8 років. Найбільша відпустка за цей час, яка в мене була, це 2 тижні. І, як правило, всі ці відпустки проходять в домашніх умовах.
Я відкрию страшну таємницю. Не відпочивав нормально уже 8 років. Найбільша відпустка за цей час, яка в мене була, це 2 тижні. І, як правило, всі ці відпустки проходять в домашніх умовах.
«З дружиною познайомився через радіо»
Твоя дружина теж працює в тій самій сфері, що і ти?
Бог мене милував, два журналіста вдома це було б занадто. Я абсолютно переконаний, що не варто щоб двоє людей варилися в одному і тому ж. Хоча, між іншим, в нас на Рівненщині шлюби між журналістами досить поширене явище. Моя дружина працює експертом в компанії МТС.
Як ви познайомилися?
Наше знайомство пов’язане з радіо
Бог мене милував, два журналіста вдома це було б занадто. Я абсолютно переконаний, що не варто щоб двоє людей варилися в одному і тому ж. Хоча, між іншим, в нас на Рівненщині шлюби між журналістами досить поширене явище. Моя дружина працює експертом в компанії МТС.
Як ви познайомилися?
Наше знайомство пов’язане з радіо
Дружина не ревнує до фанаток?
Напевно, ревнує, але в неї вистачає розуму не показувати цього зовні. Та й взагалі, щоб когось до когось ревнувати, треба мати якісь вагомі докази, факти.. А хороший мужчина від дурного відрізняється тим, що ніколи не дає якогось яскравого приводу, навколо якого можна було б будувати ці ревнощі..
Ну серед журналістів завжди чуток всяких море
Та будь ласка… Насправді чутки - це не доказ. Тим більше, ми, як журналісти, добре знаєм, як інформація поширюється, як зробити так, щоб знівелювати інформацію, яка небажана. Інакше які ми тоді журналісти.
Що цінуєш в людях?
Дотримання слова. Дуже важко з кимось про щось домовитися і бути впевненим в тому, що людина свою частину домовленості виконає. В нас люди звикли обіцяти все що завгодно, а от чи виконають - невідомо.
Не люблю брутальності, проявів агресії, особливо до своєї персони. Я сам не агресивний. Не розумію, чого одна людина до іншої має підвищувати голос чи якісь образи застосовувати. Мені дуже подобається вислів: «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини».
Про що мрієш?
Хочу досягти максимального професійного успіху. Фінансового, морального, у всіх аспектах.
Є якась верхня планка?
Немає. Не може бути мрія легкодоступна. Якщо ти успішна людина, то і фінансово забезпечена, а значить маленькі мрії, типу «поїхати в Ріо-де-Жанейро і вагон морозива», реалізовуються достатньо просто. Якщо в тебе все добре професійно, в сім’ї, достатньо забезпечений грішми, посміхаєшся, здоровий, значить ти успішна людина.
Що б ти побажав молодим спеціалістам?
А нічо б я їм не побажав. Я би хотів подивитись на цих починаючих молодих журналістів, бо хитрість в тому, що вони не до кінця уявляють, куди сунуть носа. Для них дуже романтичний туман навколо цього.
Тебе показують по телевізору, друкують в газетах, чути по радіо і вот воно щастя. Заходиш до відомих владних людей, береш інтерв’ю, невимушено спілкуєшся. Потім коли це все виходить, рзумієш, що нічого насправді грандіозного нема. Є цінніші речі. Потім розумієш, що ця робота набагато тяжча, брудніша, насиченіша
буденністю, це не якась така феєрія. А от для людей, журналіст - це як кінозвєзда, суцільний празник. Тому людям, які хотіли би бути журналістами, треба знайти можливість побачити це з середини і вирішити для себе чи вони справді цього хочуть.
Напевно, ревнує, але в неї вистачає розуму не показувати цього зовні. Та й взагалі, щоб когось до когось ревнувати, треба мати якісь вагомі докази, факти.. А хороший мужчина від дурного відрізняється тим, що ніколи не дає якогось яскравого приводу, навколо якого можна було б будувати ці ревнощі..
Ну серед журналістів завжди чуток всяких море
Та будь ласка… Насправді чутки - це не доказ. Тим більше, ми, як журналісти, добре знаєм, як інформація поширюється, як зробити так, щоб знівелювати інформацію, яка небажана. Інакше які ми тоді журналісти.
Що цінуєш в людях?
Дотримання слова. Дуже важко з кимось про щось домовитися і бути впевненим в тому, що людина свою частину домовленості виконає. В нас люди звикли обіцяти все що завгодно, а от чи виконають - невідомо.
Не люблю брутальності, проявів агресії, особливо до своєї персони. Я сам не агресивний. Не розумію, чого одна людина до іншої має підвищувати голос чи якісь образи застосовувати. Мені дуже подобається вислів: «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини».
Про що мрієш?
Хочу досягти максимального професійного успіху. Фінансового, морального, у всіх аспектах.
Є якась верхня планка?
Немає. Не може бути мрія легкодоступна. Якщо ти успішна людина, то і фінансово забезпечена, а значить маленькі мрії, типу «поїхати в Ріо-де-Жанейро і вагон морозива», реалізовуються достатньо просто. Якщо в тебе все добре професійно, в сім’ї, достатньо забезпечений грішми, посміхаєшся, здоровий, значить ти успішна людина.
Що б ти побажав молодим спеціалістам?
А нічо б я їм не побажав. Я би хотів подивитись на цих починаючих молодих журналістів, бо хитрість в тому, що вони не до кінця уявляють, куди сунуть носа. Для них дуже романтичний туман навколо цього.
Тебе показують по телевізору, друкують в газетах, чути по радіо і вот воно щастя. Заходиш до відомих владних людей, береш інтерв’ю, невимушено спілкуєшся. Потім коли це все виходить, рзумієш, що нічого насправді грандіозного нема. Є цінніші речі. Потім розумієш, що ця робота набагато тяжча, брудніша, насиченіша
буденністю, це не якась така феєрія. А от для людей, журналіст - це як кінозвєзда, суцільний празник. Тому людям, які хотіли би бути журналістами, треба знайти можливість побачити це з середини і вирішити для себе чи вони справді цього хочуть.
0 коммент.:
Дописати коментар